Цього дня, 7 серпня 1932 року, було прийнято постанову Сталіна, так званий закон "про 5 колосків", що стало фактично першим кроком до Голодомору.

Цього дня, 85 років тому, з легкої руки Йосифа Сталіна було підписано кривавий закон, який став початком наступних трагічних років в історії українців. Закон "про п'ять колосків", або як його ще називають просто "Колоски", - це народна назва репресивного радянського закону часів Голодомору.

Згідно з інформацією МЗС України, текст закону був власноруч написаний Сталіним. Закон передбачав за розкрадання колгоспного і кооперативного майна "розстріл із конфіскацією всього майна і з заміною за пом'якшуючих обставин позбавленням свободи на термін не нижче 10 років теж із конфіскацією всього майна". Амністія у цих випадках заборонялась.

Законом "про п'ять колосків" фактично людям було заборонено їсти. Окрім власне самого закону існувала також Таємна інструкція про його застосування.

Жертви Голодомору просто на вулиці

У селян забирають хліб

Масові поховання померлих від голоду

Жертви голодомору

Аналіз 20 тисяч справ показує, що серед засуждених було 83% колгоспників та селян-одноосібників і лише 15% — "кулацько-заможних елементів". Отже, цей закон було спрямовано проти селян, котрі, рятуючи дітей від голодної смерти, змушені були нести додому з поля кілограм чи два зерна, ними ж вирощеного.

На літо 1933 року за цим законом було засуджено 150 тис. осіб. Зокрема, карали дітей, які намагалися знайти хоч якусь їжу.

Закон «про колоски» не мав прецедентів у світовій історії. В тогочасних умовах він фактично забороняв людям володіння їжею. Українці опинилися у смертельному замкненому колі: фантастичні плани хлібоздачі (які точніше було б називати планами конфіскації зерна) прирікали селян на голодну смерть, а будь-які спроби врятуватися блокувалися конфіскацією всього їстівного (за невиконання хлібоздачі) та кривавими, нелюдяними законами.
В містах заборонялося продавати хліб селянам. Їм не дозволялося найматися на роботу на промислові підприємства, переходити або переїжджати на територію Росії. Загороджувальні загони на кордонах з Польщею та Румунією розстрілювали всіх втікачів. Українські села наповнилися партійними активістами та «буксирними бригадами» для обшуків і конфіскації харчів, зарясніли «чорними дошками».

Тим часом підрозділи ДПУ провели масштабну кампанію «очищення» України від «петлюрівців» і «українських націоналістів» – в Україні у 1933 р. було арештовано більше людей, ніж у часи Великого терору. Так було запущено механізм масового вбивства українських селян штучно спланованим голодом.
За деякими відомостями, протягом року за цим законом було засуджено 150 тисяч людей, зокрема й дітей. Закон діяв до 1947-го, за ними засуджували людей також під час голоду 1946-1947 років. Хоча пік застосування кривавого закону припав саме на 1932-1933 роки.
Як наслідок, жертвами Голодомору-геноциду 1932-1933 років стали кілька мільйонів українців. Тоді як СРСР продовжував експортувати зерно за кордон (у 1932-му – 1,73 млн тонн, у 1933-му – 1,68 млн тонн; у наступні роки більший показник було досягнуто лише в 1938-му). Цього цілком би вистачило, аби нагодувати всіх голодуючих. До всього, купи зерна і картоплі, зібрані на залізничних станціях для вивезення в Росію, нерідко гнили просто неба.


Джерело 1

Джерело 2